Шумове забруднення - Безпека життєдіяльності
Важливе значення для безпеки життєдіяльності має шумове забруднення.
Шум – сукупність звуків різної частоти та інтенсивності, які виникають через коливальний рух частинок у пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних).
Процес поширення коливального руху в середовищі називають звуковою хвилею, яка характеризується частотою коливань, звуковим тиском та інтенсивністю.
Шум вимірюють у белах (Б), але на практиці використовують децибели (дБ), оскільки вухо людини здатне розрізняти рівні інтенсивності звуку порядку 0,1 Б. Шумове забруднення визначають за 12-бальною системою (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Характеристика зон і рівні шумового забруднення у містах
№ з/п
Характеристика зони шумового забруднення
Рівень шуму, дБ
1
Шумове забруднення відсутнє
35 і менше
2
Дуже слабке
40
3
Слабке
45
4
Незначне
50
5
Мале
55
б
Помірне
60
7
Велике
65
8
Значне
70
9
Сильне
75
10
Небезпечне
80
11
Дуже небезпечне
85
12
Особливо небезпечне
90 і більше
Сумарний рівень інтенсивності звуку Lc, який створюють кілька джерел шуму з однаковим рівнем L1, обчислюють за формулою
де N – кількість джерел.
Одним з основних джерел шуму в містах є автомобільний транспорт. Збільшення його кількості, зростання чисельності міського населення, вулична мережа низької пропускної здатності потребують оптимальної організації транспортних потоків у великих містах з метою зменшення негативного впливу шуму на населення.
Величина шуму, який створює транспортний потік, залежить від швидкості, інтенсивності руху, покриття вулиць, типу автомобілів. За рівнем шуму їх поділяють на легкові, вантажні карбюраторні та вантажні дизельні.
Очікуваний рівень шуму визначають за формулою
де V – швидкість руху автомобілів, км/год.; &%23925;1 – інтенсивність руху легкових автомобілів, год-1; &%23925;2 – інтенсивність руху вантажних карбюраторних автомобілів, год-1; &%23925;3 – інтенсивність руху вантажних дизельних автомобілів, год-1;  – сума поправок, яка враховує особливості розташування територій прогнозування шуму (в першому наближенні цими поправками можна знехтувати).
За рівнем шуму обчислюють коефіцієнт соціальної небезпеки, пов'язаної із шумовим забрудненням території:
де Li – рівень шуму на території, який перевищує граничнодопустимий рівень у 55 дБ; Нi – кількість людей, які піддаються дії шуму.
Інтегральний показник соціальної небезпеки шумового забруднення, тобто суму і-тих чинників m-джерел струму, визначають так:
Шум негативно впливає на організм людини, насамперед на центральну нервову систему, спричинюючи зниження рівня уваги, сповільнення реакції організму, втому. Для зменшення шкідливого впливу шуму на працівників встановлено його допустимі рівні, залежно від видів роботи. Еквівалентний рівень шуму з урахуванням допустимих рівнів для всіх частот не має перевищувати:
– 50 дБ у приміщеннях конструкторських бюро, лабораторіях;
– 55 дБ для приміщень, де працюють програмісти, науковці, медичних закладів;
– 60 дБ для приміщень управлінців і працівників;
– 80 дБ для виробничих приміщень, експериментальних лабораторій.
Зниження рівня шуму в приміщеннях досягають за допомогою таких заходів;
1) у джерелах його утворення:
а) конструктивних:
– акустичне проектування шумних підприємств;
– озеленення територій господарств і міст;
– замінення недосконалих конструкцій;
б) технологічних:
– удосконалення технологічних процесів виготовлення деталей;
– поліпшення якості складання вузлів;
в) експлуатаційних, тобто своєчасно регулюють і змащують деталі.
2) на шляху поширення:
– дистанційне управління машинами;
– автоматизація процесів;
– звукоізоляція.
Використовують також організаційні методи: раціональний режим праці, суміщення шумних і безшумних робіт, повноцінний сон і відпочинок, періодичний медичний огляд.
Для індивідуального захисту застосовують протишумові тампони, навушники, протишумовий одяг.
Отже, шумове забруднення – один із небезпечних чинників життєдіяльності, а нормування шуму – обов'язковий компонент організації безпечних умов праці.
|
